«Лікарі поліклініки подумали, що я висунена на голову, ось і вирішили скинути з себе відповідальність»

Анастасія Сімахіна - тендітна дівчина. Їй 23, але на вигляд більше 16 і не даси. Після закінчення школи вона зрозуміла, що в житті за все доведеться добиватися самої. Села на автобус і приїхала з маленького селища в Кемерово. Незабаром влаштувалася на роботу в «Зимову вишню». Анна вперше після того, що сталося вирішила розповісти свою історію.

- У «Зимової вишні» я працювала більше двох років. Багатьох, хто зараз в СІЗО, знаю особисто, - у Анастасії зовсім тихий голос, говорити їй досі боляче.

- Хто вас на роботу брав? Арештована Надія Судденок?

- Спочатку було інше керівництво - їх немає серед заарештованих. Рік тому наше начальство змінилося, всіх колишніх співробітників звільнили, скоротили, нікого не залишили.

- Щось змінилося зі зміною керівництва?

- У плані людського ставлення стало гірше. При старому керівництві більше було порядку. Якщо в торговому центрі траплялося ПП, то керівники детально розбиралися в причинах, а не затикали дірки або звільняли винного працівника. Нові начальники до всього чіплялися, причому не по справі, підлеглих за людей не вважали, були ми часто.

- Вас ображали?

- Я рік працювала в кінобарі. Коли змінилося керівництво, мене прибрали звідти. Так і сказали: «Зовнішність у тебе невідповідна, щоб за барною стійкою стояти». Мене перевели в іншу будівлю, в їдальню КДВ «Яшкино» (мова йде про кондитерському комбінаті, який належав доларового мільйонеру Денису Штенгелову - господареві «Зимової вишні». - Авт.). Поставили мене на роздачу - туди, де зовнішність моя підходила.

Фото: соцмережі.

- Зарплата менше стала?

- 16-17 тисяч рублів на місяць я отримувала.

- Як знову опинилися в торговому центрі?

- «Яшкино» закрили. Нас повернули в «Зимову вишню». Кого-то скоротили. У мене ж за два роки було стільки грамот «Кращий працівник», що просто так звільнити мене не вийшло. Тоді мене відправили працювати на вулицю в шашлична. На морозі я стояла з ранку до вечора, продавала шашлики. В результаті сильно застудилася. З моторошними болями мене прямо з вулиці відвезли в лікарню. Екстрено прооперували.

- Без наслідків?

- Таке не проходить без наслідків. Я мало не померла тоді. Лікарі сказали, внутрішні органи були настільки вражені, що ще пару годин, і мене б не вдалося врятувати. Потім мене ще кілька разів з роботи відвозили до лікарні, почалися ускладнення з гінекологією. Безвісти це не пройшло.

- Керівництво відшкодувала вам лікування? Побічно це ж з їхньої вини сталося?

- Мені відплатили тільки лікарняний, як будь-якого іншого співробітника.

«Судденок властиво перекладати провину на інших»

- Після цього випадку працювати на вулиці вас вже не змушували?

- Мене поставили інструктором в дитячому залі на 4-му поверсі.

- Скільки отримували?

- Фіксованої зарплати не було. Все залежало від напрацьованих годин, від місячного плану, премій. Закручена схема була, ми в ній не розбиралися. Виходило і 16 тисяч рублів. Одного разу вийшло 22 тисячі - це найбільша сума, яку я заробила.

- З заарештованої Судденок спілкувалися особисто?

- Звичайно. Вона до нас кожен день приходила.

- І як вона вам?

- В очі мило посміхалася, а за очі ... Вона всім лукавої здавалася. Зазвичай приходила з ранку, всім співробітникам настрій псувала і відправлялася задоволена по своїх справах.

- На суді вона перекладала вину на інших людей. Їй властиво подібна поведінка?

- Так, це на неї дуже схоже.

- У співробітників «Зимової вишні» був загальний чат, де все спілкувалися. Після пожежі в Мережі з'явилися скріншоти того листування, де перед Судденок все відзвітували: «Людей евакуювали, всі живі-здорові».

- Чат існує до цих пір. Першою про пожежу туди повідомила Жанна Воробйова, яка чергувала в той день по ТЦ. Потім стали писати Судденок і Богданова, просили виводити з будівлі всіх, кого зможемо. Мої колеги дійсно відрапортували: «Всі живі-здорові. Евакуйовано ». Швидше за все, мова йшла не про відвідувачів, а про співробітників ТЦ. Всі ми дійсно були живі і здорові.

«В ТЦ я перебувала 6 хвилин, а здається - минула вічність». Фото: кадр з відео.

«Ти вся чорна була, з рота йшла піна»

- Ви знали, як діяти під час пожежі?

- У нас проводили інструктаж. Та й зі шкільної лави я пам'ятаю, в разі будь-якої небезпеки спочатку треба виводити з будівлі дітей. Тому в момент пожежі у мене спрацювала реакція, що треба евакуювати дітей і гостей.

- Швидко все відбувалося?

- Блискавично. Менше хвилини - і морок. Але всі співробітники легко орієнтувалися в темряві. До цього у нас вже вирубувався світло, ми тоді начебто жартома стали в хованки грати. І як би зараз Судденок нас не парафіну, співробітники спрацювали чітко і злагоджено.

- Ви де знаходилися в момент пожежі?

- Я була на ковзанці. Коли почалася пожежа, зовсім маленьких самі батьки хапали на руки і бігли в ковзанах. Підросли діти падали. Я стягувала з них ковзани, і вони в шкарпетках бігли до сходів. По дорозі завертали в гардеробну, хапали куртки свої, чужі і бігли далі. Я кричала, що не треба нічого забирати. Мене не слухали. Поруч з вбиральні ще стояли дітлахи, які чекали своїх батьків - дорослі теж намагалися відшукати свої речі. На 4-му поверсі знаходився один охоронець, який направляв загальний потік людей до сходів. Коли я вивела всіх дітей до сходів, то вирішила повернутися перевірити, нікого чи не залишила. У непроглядній пітьмі посвітила ліхтариком від телефону. Нічого не було видно. Далі я почала втрачати свідомість, сповзати по стінці. У цей момент мене хтось виштовхнув на сходи в натовп. І мене понесли. Більше нічого не пам'ятаю. Прокинулась в лікарні. Ось там мене обняла моя колега, яку доставили в лікарню. Вона і виштовхнула мене з диму. Розповідала так: «Ти вся чорна була, з рота йшла піна, я штовхнула тебе в загальну юрбу і більше не бачила».

«Путін з хлопчиками спілкувався, до мене не заходив»

- Свідомість я начебто до кінця не втрачала, але перебувала в шоковому стані, як би в напівзабуття: щось пам'ятаю, щось не пам'ятаю. Дим виявився такий їдкий, що якщо добре зітхнути, то миттєво втрачаєш свідомість. Я потім у слідчого дивилася відеокамери, впізнала себе. У будівлі перебувала не більше 6 хвилин, а здається, минула вічність.

- У лікарні багато людей з пожежі знаходилося?

- До нас привезли чоловіка з другого залу, який вижив, а дочки у нього загинули. Була ще жінка, у якої там дитина загинула. І моя колега. Більше я нікого не бачила. Люди там особливо не спілкувалися.

- У лікарні до вас була підвищена увага?

- Ні, звичайне. На другий день всіх постраждалих перевели з реанімації, розкидали по палатах. Слідчий до мене звернувся лише один раз, коли я в коридорі лежала: «Ви теж там були?» Взяв мій номер телефону, і більше до мене ніхто не підходив.

- До лікарні адже президент приїжджав?

- Путін тільки до хлопчиків заходив.

- Чиновники з адміністрації теж відвідували постраждалих?

- Так. Але до мене ніхто не заходив.

- Як скоро вас виписали?

- На п'ятий день.

- Ви відновилися до цього часу?

- Особливо мене не лікували. У реанімації ставили крапельниці. Потім давали якусь мазь, інгаляції робили. І все. Коли виписали, мені не видали ні виписки, ні лікарняного листа. Я поцікавилася у лікаря, що робити, якщо стане погано. Вона кинула: «З чого тобі погано стане?» І відправила мене додому.

«Я стягувала з дітей ковзани, вони в шкарпетках бігли до сходів». Фото: кадр з відео.

«Мене доставили в психушку, порадили нерви підлікувати»

- Погано вам все ж стало?

- Я приїхала додому. У перші дні була в шоковому стані, не спала дві доби. Через два дні у мене піднялася температура, посилився кашель. В той день я знову поїхала в лікарню, забрала виписку і лікарняний. До вечора мені стало ще гірше: почалася задишка, кашель був такий сильний, що давило в грудях. Вранці я вирушила в нашу поліклініку. Просиділа дві години на черзі, щоб потрапити на прийом. За цей час пройшли три людини.

- Ви не кричали, що є постраждалою з «Зимової вишні»?

- Я не можу себе так вести. Там же бабусі зі мною сиділи, вік треба поважати. Терапевта я пояснила свою ситуацію, сказала, що мені стало гірше. Вона послухала мене, вивчила виписку. Потім мене ще лор дивився, невропатолог. Багато часу минуло. Стан моє погіршувався. Мене відвели до завідуючої. Терапевт запропонувала відправити мене в стаціонар, щоб мене прокапали. Завідуюча стала комусь дзвонити. Казала, що вільних стаціонарів немає. Мені зовсім вже погано стало. І тут я чую: «Є одна клініка, ми домовилися, тебе туди відвезуть, будеш у них спостерігатися». У підсумку на вартівні мене доставили в психіатричну лікарню: «Тобі треба полежати, нерви полікувати з такими ж, як ти. Може, вилікуєшся ».

- А ви що?

- Я і так перебувала в шоковому стані, а тут у мене зовсім земля з-під ніг пішла. Я адже прийшла до лікарів з температурою, а вони мене в психушку надумали запроторити. Я написала відмову і поїхала звідти. Медсестрі на вартівні сказала: «У вашу лікарню більше ні ногою».

- Може, вони вам не повірили, що ви постраждала?

- У виписці у мене було зазначено: у разі чого відправляти в центр неврології. Лікарі поліклініки за це вчепилися, подумали, що я висунена на голову, ось і вирішили скинути з себе відповідальність і відправити до психіатричної лікарні. А там будь що буде.

- У Кемерові звичайні люди створили центр, де допомагають постраждалим?

- Проблема в тому, що у мене згоріли паспорт, медичний поліс. Видати довідку про те, що я потерпіла, повинен був слідчий. Але я забула про довідку. І слідчий забув. Якби довідка була, тоді б мене лікували, напевно, краще. У центрі допомоги постраждалим, щоб стати на облік або отримати якісь виплати, теж потрібно мати паспорт, якого у мене немає.

- Паспорт робити довго?

- Я прописана не в Кемерові, а в селищі. Там і місяць можуть робити. Але туди ще доїхати треба.

- На даний момент статусу потерпілого у вас немає?

- Слідчий повинен присвоїти статус. Ось я чекаю. А взагалі мені написали, що у мене легка ступінь опіків. Напевно, і статус тому не привласнюють. Хоча вже два тижні пройшло, а мені краще не стає. Але я не знаю, чи допоможе цей статус мені, що він дає.

«Нестерпно залишатися в Кемерові»

- Що зараз у вас болить?

- Постійні головні болі мучать, вуха закладає, груди тисне, печіння, кашель. Іноді такі сильні напади накривають, що я задихаюся.

- Вам належить виплата компенсації?

- Говорили, що постраждалим якісь виплати покладені. Я не впізнавала. Здоров'я важливіше, тому про гроші я не думала.

- Вашим постраждалим колегам, хто лежав у лікарні, теж нічого не виплатили?

- Тільки одна моя колега лежала в лікарні. У неї теж згоріли паспорт і документи, тому заява в центрі постраждалих у неї не прийняли. Зараз вона збирає довідки, щоб відновити втрачене. Але їй простіше, вона в Кемерові прописана.

- Але ваше прізвище було в списках постраждалих - це все одно нічого не значить?

- Я в двох списках була - серед постраждалих і загиблих. Мені тільки на третій день видали телефон, щоб я могла подзвонити родичам.

- Що у вас згоріло?

- Паспорт, банківська картка, всі речі - рюкзак, черевики, куртка, косметика. Я запитала у слідчого, чи є шанси на відшкодування, адже грошей зараз у мене зовсім не залишилося. Він сказав: «Якщо є чеки, то відшкодування буде». Ну звідки у мене чеки ...

- Тобто у вас зовсім немає грошей?

- Ще одна картка залишилася - туди люди, коли дізналися мою історію, стали надсилати трохи грошей. Мені незручно через це, я не звикла на кого-то розраховувати. Допомога з боку мені здається дикістю, я не знаю, як себе вести.

- Добре, що кемеровчане допомагають як можуть ...

- У Кемерові мало хто допомагає. Допомога надсилали з інших міст Росії та з Ізраїлю. Але я справді нічого не прошу. Інтерв'ю теж до останнього не хотіла давати. У лікарні лежала - ні з ким на цю тему не спілкувалася. Мені важко кожен раз в «Зимову вишню» повертатися. І так щоночі сняться кошмари. За ніч рази чотири прокидаюся. Буває, сниться пожежа, я кашляю уві сні і прокидаюся.

- Психологічну допомогу вам чинили?

- У лікарні зі мною один раз розмовляв психіатр. Виписав мені направлення в лікарню, прописав заспокійливі. І все.

- Ви хрещена?

- Я похрестили в суботу, напередодні Великодня. Давно збиралася, але все якось часу не було. А ось на днях прийшла до церкви, у мене сльози, істерика, не можу перехреститися. У храмі бабуся знайома працює. Вона впала на коліна і стала молитися за мене. Я стою реву. До мене підійшов батюшка: «Хресна у тебе є? Сьогодні безкоштовно зробимо обряд хрещення ». Потім він покликав мене на нічну службу перед Великоднем. Але у мене зовсім не було сил.

- Думали, як будете жити далі?

- Перше бажання - зробити документи і виїхати з Кемерова. Ніякі виплати мені не потрібні, нічого. Нестерпно жити в цій атмосфері, кожен день повз «Зимової вишні» проїжджати і все заново згадувати. Нерви на межі, боюся, я не витримаю цього. Хочеться поїхати до моря, хочеться тиші. Просто сидіти на березі і малювати картини.

Читайте матеріал: Кемеровчанін розповів, хто завадив йому врятувати дочку в "Зимовій вишні"